Страница Гончарівки Тернопільська обла ВКонтакте

ГОНЧАРІВКА ( Вичілки ) Розташоване у західній частині Подільської височини на висоті 432м. над рівнем моря, в межиріччі Золотої Липи та Коропця, за 24 км до найближчої залізничної станції - Бучач, 7 км до районного центру. За 2 км від села проходить автошлях Івано-Франківськ – Бучач - Тернопіль. Місцевість горбиста. Навколо села невеличкими острівцями розкидані гайки вільхи, грабини, ліщини. Із західної сторони оточує ліс. Загальна площа території села 1949га. Кількість дворів-299 Протяжність вулиць 6,3км. Населення -1042 особи із них- Чоловіки - 524 Жінки - 518 Втому числі Діти до 18р -158 Пенсіонери -231 Видатні земляки професори: Михайло Лесів 1925р.н. Польща. Ярослав Розумний 1930р.н. Канада. Іван Розумний На території Гончарівської сільської ради функціонують : - Гончарівська сільська рада,ФАП, відділ звязку - Гончарівська ЗОШ І – ІІ ст. в реконструйованому приміщенні другого поверху дитячого садка з 2011року - дитячий садок “Сонечко” , відкрито 1987 році - к л у б , бібліотека , збудований 1935 році - храм - церква Архістратига Михаїла 1993 – 1996 роки - фігура Матері Божої - 2008 рік - газопостачальна мережа - 2009 рік. - 4 магазини. -вуличне освітлення-2011рік... Легенда про стару назву села - ВИЧІЛКИ . У давнину коли татари і турки нападали на Українські землі , тут, де тепер село , ріс густий і дрімучий ліс. Велетні дуби – верховіттям своїм закривали сонце . Присмерк навіть у сонячні дні панував в сосновому бору. На вільних від дерев галявинах хилилися під вітром густі соковиті трави, від різнобарвних квітів ширився по всьому лісу медовий запах . Ліс дзвенів пташиними голосами далеким ехом розносився рик величезних биків - турів. Люди , невідомо звідки прийшли, відчули себе в тому лісі немов у хатньому затишку. Татарська орда в час набігу не наважувалася заходити в глибину лісу і обходила його стороною. Як проминула небезпека , люди не захотіли покидати облюбованого місця і залишилися там жити . Вони рубали дерева, корчували пні, і будували невеликі хатини. Поблизу готували землю для посіву . Промило кілька років і вже невеличке сільце виросло в колишній пущі. Навколо нього ясніли щирим золотом пшеничні ниви підперезані темно – зеленим поясом відступившого лісу. І назвали люди своє село ВИЧІЛКИ, ТОМУ що саме на тому місці вони вичекали – перечекали , поки пройдуть людолови, щоб не потрапити в руки степових хижаків. З часом село розширило межі, зросла кількість його населення примножилось багатство. Розвинулись в селі різні ремесла, найбільше гончарне, бо знайшли тут поклади глини придатної для виготовлення посуду. Відомо, що Східна Галичина опинилася під владою Австрії при першому поділі Польщі 1772 році . Саме до цього часу, 1785 року відноситься і перший письмовий спогад про Вичілки. Легенда про назву із книги «До Вичілок доріженька» Автор І.Ф.Гулей 2000р. Виконком Гончарівської сільської ради депутатів трудящих Монастириського району Тернопільської області був створений в жовтня місяці 1939 року на основі розпорядження райвиконкому і носила назву Вичулківська сільська рада депутатів трудящих . В 1946 році село Вичулки було перейменовано в село Гончарівка та сільська рада стала Гончарівською до сьогодні. До складу ради входить хутір Дубовиця. Підготував Ігор Маценький